Так, тому що нація – це велика, стала група людей, об'єднаних спільним
походженням та історією, мовою, культурою, самосвідомістю та певними
інтересами. Нація – це явище історичне, яке виникає на певному етапі розвитку
людства. Швидке формування сучасних націй відбувається у період розвитку
капіталістичних відносин.
На формування української нації вплинув ряд чинників. Однобічне
профілювання економіки України і перетворення її на сировинний придаток Росії,
поява значної маси незайнятих селян активізувала міграційні процеси. Негативним
чинником, що уповільнював процеси становлення української нації, була
відсутність власної держави, національної еліти, у руках якої перебували б
економічні і політичні засоби консолідації українського народу. Україна була
поділена між Російською та Австро-Угорською імперіями. (ї статус як внутрішньої
колонії імперій суттєво обмежував розвиток соціальної структури українського
суспільства та його національної культури. Переважання в колоніальній
адміністрації вихідців із Росії (на сході) або з Польщі (на заході),
заохочування переселення російського населення в регіони України з бурхливими
темпами промислового розвитку, так само, як і збільшення польського населення в
західноукраїнських містах, призвели до русифікації або полонізації міст
України. Та оскільки з початком модернізації саме міста перетворюються на арену
вирішальних політичних подій, ця обставина суттєво гальмувала розвиток української
національної свідомості.
Панування в східноукраїнських містах російської колоніальної
адміністрації, а в західноукраїнських – польської фактично позбавляло
українських селян, які розорювались і переселялись у міста, ефективного
соціального й правового захисту, руйнувало їхні надії на можливість утриматися
в міському середовищі, витримати соціальну конкуренцію з неукраїнським
населенням. Це значною мірою спричинило еміграцію українців-селян за межі
України.
Процес консолідації української нації значно прискорився після ліквідації
феодально-кріпосницьких відносин у середині XIX ст. Визначальну роль у цьому
процесі відігравала та частина українських земель, що відома в історії під
назвою Наддніпрянщини. Загалом територія України XIX ст. охоплювала 850 тис.
км2, із них 9/10 перебувало під владою Російської, а решта – під владою
АвстроУгорської імперій. Українське населення Східної Галичини, Північної
Буковини й Закарпаття бачило в Наддніпрянській Україні свій природний центр, а
відтак - прагнуло до возз'єднання з ним, щоб створити єдину соборну (об'єднану)
незалежну національну державу.