Тухольська громада - приклад злагоди та любові до свободи (за повістю І. Франка «Захар Беркут»)
У своєму творі Іван Франко оповідає про давні часи. Йде 1241 рік. Але кілька сторіч тому на Русі існували громади людей, що понад усе цінували волю та злагоду, вміли працювати та воювати пліч-о-пліч, разом ухвалювати рішення та боронити власні інтереси. Саме такою є тухольска громада на чолі із Захаром Беркутом.
Захар Беркут — сивий старець, староста громади. Кожне слово, сказане ним, сповнене мудрості та життєвого досвіду. Мені подобаються його погляди на життя. Захар Беркут каже, що доти життя людини має сенс, доки вона може допомагати іншим. І навіть у свій вік, а за твором йому близько дев'яноста років, він допомагає своїм товаришам порадою, лікує їх, стоїть на чолі громадського суду.
Сцена громадського суду — одна з центральних у повісті. Перед читачем постає приклад справжньої демократії. На суд покликано боярина Тугара Вовка, який не тільки привласнив громадські ліси, що зроду годували тухольців, а й вирішив накласти мито на проїжджих, аби збагачуватись за рахунок простих людей. Тугар Вовк, за його власними словами, «плює на хлопський суд», але все ж не може опиратись рішенням, що ухвалюють люди. За його вчинки йому присуджено покинути Тухольщину, і він змушений скоритися присудові. Так тухольці відвойовують власні права.
Цікавими образами повісті також є постать Максима, сина Захара Беркута, і постать Мирослави, дочки Тугара Вовка. Справжнє кохання об'єднує молодих. І сила цього кохання вища від усіх соціальних стереотипів. Хоча Тугар і згордував Максимом, коли той просив руки Мирослави, але сама дівчина показала себе сильною людиною. Мирослава не дозволила б нікому розпоряджатися своєю долею. Не дозволила навіть батькові.
Під загрозою монгольської навали тухольці об'єднуються, щоб разом боронити свою землю. Хоча описані події й відбувалися багато років тому, мені здається, що устрій тухольської громади може бути гарним прикладом і для сучасних людей, адже дуже часто в нашому суспільстві панує розбрат і байдужість до потреб інших.