Цей козацький лицар відзначався якоюсь нечуваною хоробрістю й
особливою шляхетністю, що її помітили й поцінували не тільки козаки, а й
весь український народ, і навіть вороги:
Ой, Морозе, Морозенку! Ти славний козаче!
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна, як гордеє військо...
А ще, як стверджують легенди та деякі сучасники, Станіслав Морозенко
набув слави надзвичайно жорстокого у ставленні до ворогів. Одначе ми не
торкатимемось зараз цього питання, оскільки важко сказати, що в
твердженнях про особливу жорстокість, до якої нібито вдавався полковник
Морозенко, розправляючись із ворогами, відповідає дійсності, а що - лише
легенди, навіяні страхом його ворогів.
Справжнє прізвище полковника - Мрозовицький. Відомо, що він походив з
польського, або, як зазначається в деяких українських джерелах,
галицько-подільського (інші пишуть - галицько-волинського) шляхетського
роду, що здавна сидів у містечку Теребовлі поблизу Тернополя. Оскільки
ніяких особистих спогадів полковника Морозенка-Мрозовицького до нас не
дійшло, важко сказати, до якої кар'єри готував себе юний шляхтич, коли з
батькового благословення ставав студентом Краківського університету. Та
оскільки незабаром він подався по науку до Італїї, до одного з
найпрестижніших на той час університетів - Падуанського, можемо
припустити,~що батько його, теребовлянський підстароста, був людиною
заможною і грошей на навчання сина не шкодував.
Західноєвропейську освіту в Варшаві завжди цінували, тому
Мрозовицький, хоч за походженням не належав до великопанської шляхти,
незабаром опинився при дворі короля Владислава IV. Щоправда, високих
щаблів він там не досяг. Можливо, тому й не досяг, що становище
"покойового шляхтича" його не приваблювало. Вирішивши здобувати славу на
полі бою, Станіслав Мрозовицький міг би податися в елітні крилаті
гусари, що були окрасою польського війська, або в артилеристи, якими
тоді пишалася будь-яка армія. Він же подався в козаки. В реєстрові, ясна
річ. Чи не дали тут про себе знати якісь "козацькі гени ", що
закоренилися в ньому ще з дитинства і ранньої юності, перейдених в
Україні?
Може скластися враження, що полковником С. Морозенко став уже в
війську Б. Хмельницького. Але це не так. Ще 1638 року, за десять літ до
повстання, польський уряд затвердив його в чині полковника реєстрового
козацтва. Тобто вже тоді полковник показав себе здібним офіцером, який
згодом, можливо, став би й гетьманом реєстру. Я кажу це до того, що коли
почалося повстання, Морозенкові, мабуть, нелегко було зробити вибір і
пристати до загонів Хмельницького. Адже скільки повстань розпочиналося
перед цим, і проте всі вони мали один кінець: розгром та криваві
розправи з повстанцями.
До Хмельницького С. Морозенко перейшов не сам, а мало не з цілим
своїм полком, тож у час битви під Жовтими Водами - першій великій битві
повстанців — він уже виступав і як командир поповненого повстанцями
полку цієї армії. На жаль, хроніки тих часів не донесли до нас подробиць
щодо участі полковника Морозенка в цій та Корсунській битвах. Але
відомо, що після поразки польського війська під Жовтими Водами, де
загинув син польського головнокомандувача С. Потоцький, його батько, М.
Потоцький спалив Корсунь і вимордував більшу частину жителів.
Хмельницький об'єднав тих воїнів-корсунців, що вже були в його армії, а
також утікачів із поруйнованого міста в Корсунський полк, що разом з
Чигиринським, став елітним полком Визвольної армії, і командиром його
призначив Станіслава Морозенка, якого - після здобуття Корсуня -
призначили ще й полковником корсунським" тобто найвищим урядовцем
адміністративного округу. А ще відомо, що в бій під Корсунем полк
Морозенка пішов першим і вкрив себе славою найхоробрішого і
найстійкішого.