Земле барвінкова, дай мені здоров»я. Назвати нашу землю «барвінковою» міг тільки справжній поет. Таким поетом є Петро Мойсейович Перебийніс. Він написав багато віршів про рідну землю, про природу рідного краю. Його душа тонко відчуває красу довкілля і щиро вболіває за ті тортури, яких їй доводиться терпіти від людської жорстокості та недбальства.
У світі є багато різних країн. І кожна з них приваблива по-своєму. В деяких з них приємно відпочивати, в інших – оглянути пам»ятки, в якихось – підкоряти вершини або ж океани. Але ми завжди повертаємося туди, де нам найприємніше, - додому, в Україну. Вона чарівна й неповторна, її земля – найродючіша, а люди – наймиліші.
Минулися часи, коли флорою опікувалася богиня Флора, а фауною – богиня Фауна. Тепер за все відповідає людина, яка живе на цій землі. Все, що їй потрібно, людина отримує від природи. Кожен з нас скаже, що він любить природу. Можливо, це так, але хто ж тоді розводить в лісі вогнища, від яких вигорають цілі гектари насаджень? Хто залишає сміття на галявинах та в ярах? Хто забруднює водойми пластиковим сміттям? Хто по-браконьєрському підло вбиває тварин? Це людина.
Переглянути таке ставлення до природи, покаятися та почати її по-справжньому любити, стати справжнім господарем на землі теж повинна людина.Ніхто, крім нас, цього не зробить.
І тоді барвінкова земля дасть нам і здоров»я, і їжу, і одяг, і житло – все, що має, віддасть людині.