Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися
лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми
побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи
нас.
Я була дуже здивована і налякана, але
батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто
собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко
від людей. І Олександр
Степанович розповів мені таку історію... Була зима.
Лісничий, що наглядав за цим
лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти
до лісу, подивитись, як там справи. Вже
виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він
прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в
снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу,
схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому. Прибігши, він поклав цуценя і почав
його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник
його вигодував, виростив. Виріс
з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився
вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто —
Вовк, бо дуже він схожий на нього. Почувши цю історію, ми з подругою ще
трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які
люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.