Шевченко не схилив покірно голови перед жандармами і катом-царем. Поет не каявся на допитах, не виявляв ні краплі каяття і в віршах, написаних в ув’язненні. Цикл віршів «В казематі» складається із 13 поезій. Сюди увійшли такі шедеври лірики, як «Садок вишневий коло хати», «Мені однаково», «Ой три шляхи широкії», «Ой одна я, одна», «Не спалося, а ніч, як море». Основним мотивом цього циклу віршів є заклик бути вірним народові, Україні, своїй Вітчизні. У поезіях, написаних у казематі, Шевченко виявляє непохитність, нескореність. Особливо показовим з цього погляду є вірш «Мені однаково». Та поета хвилює не це, а доля замученої царизмом і панами України. А ось вірш «Садок вишневий коло хати», де Шевченко змальовує весняний вена селі і просте, близьке до природи життя селян, сповнений оптимізму, віри іарод, віри в йото світле майбутнє.
Закинутий царським урядом у далеку степову Орську фортецю, .Шевченко не ширився. «Караюсь, мучаюсь, але не каюсь», — пише він. Поет був відірваний ти великих культурних центрів, проте до нього долітали звістки. Він одержував листи від друзів, інколи зустрічався з деякими передовими пюдьми, літераторами. Незважаючи на сувору заборону, Шевченко продовжує на «сланні творчу працю. У творах нескореного поета-засланця звучать мотиви ненависті до панів, царів, мотиви революційної боротьби, віра в невмирущу силу народу («У Бога за дверима лежала сокира»), заклик до єднання слов’янських народів («Ще як були ми козаками»), засудження загарбницької політики царизму («Мій Боже милий, знову лихо»), мотив боротьби селянських мас проти гноби-тслів-помішиків (поема «Марина»), 3 великою пристрастю і на засланні картає Шевченко українських поміщиків-лібералів, що видавали себе за друзів народу і патріотів (поема «Княжна», вірш «П. С.» — «потомок гетьмана дурного». Мова йде про поміщика з Чернігівщини П. Скоропадського). Незважаючи на жорстоку кару і суворі репресії, у важких умовах підневільного солдатського життя поетичний геній Шевченка не згас, а виявився з новою силою у багатьох прекрасних творах.
Поет уявляв собі майбутній суспільний лад як владу народу, владу тих, що були поневоленими в кріпосниць кому суспільстві. Щасливе майбутнє намалював поет у поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала»), показавши вільну працю на себе, на своєму полі. Яскрава ідилічна картина прийдешнього зображена у вірші «Ісаїя. Глава 35». У поезії говориться про щасливе життя, яке настане, коли на землю прилетить свята правда. Спільна праця вільних трудящих побудує нове, веселе, щасливе життя на землі. У новому суспільстві житимуть колишні раби, для панів там місця вже не буде. Про щасливе майбутнє йдеться і в поезії «Тим неситим очам…». Поет підкреслює, що в майбутньому все належатиме роботящим рукам. Вони будуть перелоги орать, сіять, їм належить і «посіяне жать»