При́судок — головний член речення, пов'язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом. Присудок — головний член двоскладного речення, що характеризує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що зробить ?що з ним робиться ? у якому він стані ? який він є ? хто або що він є ? При схематичному аналізі речення графічно позначається підкреслюванням двома рисками.
Присудок буває простий і складений.
Простий присудок виражається дієсловом, що поєднує в собі граматичне й лексичне значення: (Петро відчинив двері).
До простих належать також присудки, що виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).
Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).
Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне — в допоміжній.
Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова-зв'язки, яке стоїть в особовій формі, і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).
Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова-зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Сьогодні наша група була першою в естафеті).
Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово-зв'язку. Тире ставиться:
якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку (Хліб — всьому голова);якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити — не поле перейти);якщо перед присудком вжито слово це, значить, то, ось (Більшість — це ще не значить всі).