Як краса врятувала берізку Одного разу посадили великий новий ліс: дуби,
липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур'яни між ними - швидко. Не
давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди, як
бур'янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев
берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур'яни, бо залишать їх
без сонця. Так і зробили.
Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур'яни, але й
іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати
берізки. Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів.
Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі
яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинились лісоруби, завмерли
від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами.
Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі
росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду. Гарна береза, та
все ж наймальовничіша вона восени, коли кожен її листочок виблискує,
наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть "золота береза".