Понад вісім століть тому було створено «Слово о полку Ігоревім». Однак цей твір не перестає нас дивувати й сьогодні. Чому ж цей твір виявився настільки довговічним, залишився актуальним для нас – людей, що живуть вже в двадцять першому столітті?
Я вважаю, що «Слово о полку Ігоревім» присвячене не якомусь окремому герою, а всій Руській землі в цілому. Автор «Слова о полку Ігоревім» засуджує егоїзм руських князів, чвари і місницькі політику. На прикладі походу на половців Новгород-Сіверського князя Ігоря показано, до чого призводить їх небажання відстоювати загальнонародні інтереси.
Князь Ігор іде у похід на половців один, нікого не слухаючи, а тому і терпить поразку. Він самостійно відправляється в похід лише задля слави. Безумовно, князь любить свою Батьківщину, але бажання особистої слави править їм, незважаючи на те, що з самого початку його попереджають про поразку численні знамення:
«Сонце йому тьмою путь заступало;
Ніч стогонами грози птахів пробудила,
Свист звіриний встав, збила дів –
Кличе на вершині дерева,
Велить прислухатись…».
Але все ж таки автор симпатизує Ігорю, адже він дійсно відважний, хоробрий, справжній воїн, який готовий померти за землю російську:
«Скріпив розум силою своєю
І погострив серце своє мужністю;
Сповнившись ратного духу,
Навівши свої хоробрі полки
На землю Половецьку
За землю Руську».
Але егоїзм і нерозсудливість князя призвели до міжусобної боротьби, оскільки князь піклується про свою честь більше, ніж про честь батьківщини. У кінцевому результаті це призвело до міжусобиць, до розбратів, до втрати єдності Русі як держави і до нападу половців на руську землю.
Однак центральний епізод дає інший поворот плач Ярославни, юної дружини Ігоря. Вона представляє собою образ ідеальної слов’янської жінки, яка оплакує полоненого чоловіка, сумує про полеглих руських воїнів. У пісні вона закликає на допомогу сили природи: «вітер, вітрило», «Дніпро Славутич», «світле пресвітле сонце». Її плач – уособлення плачу всій землі руської.
І все ж ще до того моменту, коли князь Ігор повернувся до Києва, в душі героя відбувається переворот і він усвідомлює згубність подібних необдуманих походів. Він готовий взяти участь у спільній битві проти половців, а значить, егоїстичні прагнення Ігоря виявляються переможені розумом .
Саме тому й завершується «Слово о полку Ігоревім» радісним вітанням не тільки до князя Ігоря, а й до всіх князів і дружин, які б’ються за руську землю Цим автор висловлює думку про необхідність єднання.