Йоганн Вольфганг
Гете. Прометей
вірш у перекладі Миколи Бажана.
Аналіз.
Тема вірша – розмова титана Прометея з богом
Зевсом.
Ідея – людина прагне бути в усьому подібна до богів.
Твір побудовано у формі монологу Прометея. Вірш
складається із 7 строф, написаних без рими (білий вірш).
1 строфа – прохання до Зевса залишити людині
її землю, її будинок, тобто, все, що їй рідне.
2 строфа висловлює зневагу до богів.
У третій та четвертій строфі згадується
минуле дитинство та дитяча наївність героя.
5 строфа звинувачує Зевса у впертості, байдужості до
людини.
6 строфа – Прометей загартувався, став
особистістю.
7 строфа – Прометей став бунтівником, який
відчуває радість від жаданої свободи.
В цьому вірші вжито такі художні засоби:
- риторичне звертання: вгорни небо твоє, Зевсе, імлою хмар; не
знаю нікого біднішого під сонцем, ніж ви, богове!;
- риторичні
запитання: хто допоміг гордість титанів мені здолать? хто від смерті мене
врятував, від долі раба?; чи не ти само це звершило, серце, в паланні святім?; Тебе
шанувати? Чому?.
- метафори: нещедро
ви живлите данням офір і дихом молитов вашу величність; діти, дурники, повні надії; звертав свої заблудлі очі до сонця, чи нема там
вгорі вуха, що скарги мої почуло б, серця, що так, як моє, пригноблених би пожаліло; дякуючи
за рятунок тому, хто спить у високості; пуп’янки мрій достигли.
-
епітети:
розжареним приском; заблудлі очі; паланні святім.
-
лексичні
повтори: щоб мучитися, щоб ридати, щоб втішатися, щоб радіти.
Є у вірші також порівняння: гроза порівнюється з грою маленького
хлопчика.
Цей вірш, як і сам Прометей, є закликом до знищення богів, протесту
проти авторитетів, мертвих традицій, до самоствердження сильної духом людини
та, зрештою, до піднесення людської величі.