Я любив правду… А де вона? Усюди одне лицемірство або щонайменше шарлатанство, навіть у самих доброчесних, навіть у самих великих!”
Стендаль
Підзаголовок роману “Червоне і чорне” Стендаля – “Хроніка XIX століття”. Насправді роман можна вважати хронікою лихоліття, яким стала для Франції епоха Реставрації. Честолюбні юнаки з небагатих сімей з тугою згадували про часи революції, коли станові та майнові обмеження не були перепоною на шляху до слави.
Одним з таких молодих людей, що запізнилися народитися, був герой роману “Червоне і чорне” Жюльєн Сорель. Розумний, здатний, але крихкий і мрійливий хлопчик з дитинства здавався тягарем у сім’ї теслі. Він почав вивчати латинь у місцевого священика, розуміючи, що фізична праця не для нього, і сподіваючись на духовну кар’єру. Жюльєн не був набожним, але дуже рано звик зображати побожність: інакше йому було не потрапити в семінарію. Він лицемірив абсолютно свідомо, справедливо вважаючи це єдиною своєю зброєю в боротьбі за існування.
Завдяки своїм успіхам у латині Жюльєн стає гувернером в будинку мера міста пана де Реналя. Він відчуває себе в стані ворогів, болісно реагуючи на грубість місцевої знаті. Дружину мера, пані де Реналь, він спочатку теж вважав ворогом, прагнув домогтися перемоги над нею з допомогою не дуже гідного зброї – власної молодості і привабливості. Але сталося непередбачене: Жюльєн закохався, вперше, по-справжньому. Пані де Реналь була не досвідчена світська левиця, яка звикла міняти коханців, а чиста, благородна, чесна жінка, яка щиро вважала себе грішницею. Її каяття у підсумку згубило і її, і Жюльєна.
Через анонімних листів Сорель змушений був покинути будинок мера і вступити до духовної семінарії. І тут, попри звичку лицемірити, він допустив відразу декілька промахів. Жюльєн не знав, що розум і знання треба приховувати, щоб не викликати ненависті грубих і неосвічених товаришів...