Основною продуктивною силою було селянство. Селяни жили общинами, які ґрунтувалися на сусідських, територіальних зв'язках.
В общині вони спільно володіли й
користувалися лісами, водами, випасами та іншими угіддями, інколи й
орними землями, відбували повинності на користь феодала і держави.
Кілька сільських общин, сіл об'єднувались у волость. Управління
общинними справами було виборним. Очолювали його отамани, тіуни,
десятники, у волостях — старці. Сільська община користувалася і судовими
правами. Був «копний суд» — суд селянського сходу, копи (копа, купа —
громада), який розглядав різні цивільні і кримінальні справи (про
земельні спори, крадіжки, вбивства тощо).
Сільська община складалася з дворищ, в
основі яких лежали великі сімейні общини, родини. До дворища входили як
родичі, так і прийшлі. Поряд з рівноправними членами дворища —
«поплічниками», «потужниками», «спільниками», «сябрами» — були залежні
люди — «половинники», «дольники», «підсусідки», «закупні», «люди в
пенезях».
Повноправними міщанами вважалися ті,
котрі володіли будинками в межах міста й мали відповідний статус.
Отримати його можна було спадково або за заслуги, через купівлю будинку й
землі, одруження тощо. Верхівку міщан складав патриціат (у його руках
зосереджувалися самоврядні органи управління), середній прошарок -
поспільство (ремісники, торгівці, купці), низи - наймані працівники
(сторожі, слуги), гультмі, жебраки та ін. На відміну від села, у
самоврядних містах міщанин вважався вільною особою (пригадаймо
загальновідомий західноєвропейський вислів «Міське повітря робить людину
вільною»). Селянин, проживши в місті певний час і ставши хоча б
коморником чи халупником, міг дістати свободу, і це право міста захищали
міщани.
Воднораз вони виплачували податки - шос
(від розмірів нерухомого та рухомого майна), від цехів, крамниць,
торгівлі тощо. До повинностей, зокрема, належали: військова, ремонт
шляхів, укріплень.
Спосіб життя міщан залежав від їхнього
статусу. Представники верхівки розв'язували всі питання внутрішнього
життя міста, обстоювали його інтереси у стосунках з державною владою.
Будучи заможними, вони жили в найкращих будинках. Ремісники з ранку до
вечора займалися виробництвом товарів, у чому їм допомагали підмайстри
та учні. Вдосконалюючи професійну майстерність,
трударі намагалися їх вигідно продати, бо за виручені кошти утримували
сім'ї, закуповували необхідні для роботи матеріали. Торгівці й купці
часто перебували в дорозі. Нерідко вони зазнавали нападів розбійників чи
зловживань з боку магнатів.
У багатьох містах і містечках
торгово-ремісниче населення становило меншість (8-30 %), а більшість
займалася сільськогосподарськими роботами. Навіть у Києві наприкінці XV
ст. чимало міщан заробляли на життя землеробством і
сільськогосподарськими промислами.