200 літ тому в селі Моринці на Черкащині народився легендарний поет, художник і громадський діяч України ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО.
Стало знаковим, що наш народ наділяє своїх героїв, титанів духу, творців у своїх переказах та легендах надприродними силами.
Не став виключенням і ШЕВЧЕНКО.
Тема сьогоднішніх наших розмислів - Тарас Шевченко у народній фантастиці.
Ім'я Тараса Шевченка – найвидатнішого поета України, палкого, незламного революціонера – оповите в народній творчості яскравим серпанком легенд і переказів. Народ завжди високо цінував своїх мужніх синів – борців за долю й щастя трудової людини, за світле майбутнє, оспівуючи їх у піснях, звеличуючи в легендах. Герої цих творів наділені надприродною силою, незрівнянною мудрістю, винятковою чистотою сумління. Саме такою виступає постать Тараса Шевченка в українській народній творчості. В легендах і переказах про Кобзаря трудящі України не тільки виявили своє захоплення його мужньою революційною діяльністю, але й висловили одвічні прагнення та бажання, щоб не було панів і визиску, щоб на вільній землі запанували рівність, братерство і щастя працюючих людей.
В численних народних переказах епізоди й факти з біографії поета постають так, як їх уявляв собі гноблений люд, що вбачав у геніальному Кобзареві свого захисника, героя, поборника справедливості.
Ще у 1859 році М.Максимович писав до свого друга: «А на правой стороне Днепра Вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен».
Перші відомі нам записи легенд про Шевченка були зроблені у 1861 р. Г.Честахівським. Півтора десятиліття по тому було констатовано, що «в Южной Руси существует о Шевченке много рассказов и анекдотов» , і наприкінці 1910-х років їх було записано вже чимало.
Можна визначити основні напрямки, за якими розвивалася «шевченкова легенда».
1. «Баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен», якщо повторити формулювання Максимовича, де Шевченко постає героєм-поборником народних інтересів.
Були записані легенди, в яких Пугачов перед стратою каже Шевченкові: «Заповідаю тобі продовжувати нашу справу!», або ті, де Шевченко зустрічається з Кармалюком. Окрім того в Україні ходили чутки, буцімто “селяни вийшли з кріпацтва заходами Шевченка, що цар, не погоджуючись на це, посадив його був до в’язниці, але тверда воля Шевченка примусила государя поступитися…”
Вже у 1882 р. зустрічаємо згадку про те, що «народ представляет его [Шевченка] и изображает в своих легендарных рассказах героем, равным другим любимым историческим лицам, каковы Морозенко, Нечай, Палий и друг. … Несмотря на то, что Шевченко был еще не так давно, существование его относится народом к давнему времени. О нем говорят так же, как и о Кармелюке», мовилось, що Шевченко був «роду Кармелюцького».
2. Надприродні, магічні здібності Шевченка.
Шевченко віщун: «Він був, коли хочете, такий чоловік, що все знав. Носив він з собою чорні книги і по них усе вгадував, що робиться, й доказував, де і які „клади“ (скарби) лежать», «Шевченко розказував, що далі буде на світі». Серед інших передбачень Шевченка кілька разів фігурує віщування ним місця власного похорону.
Шевченко чародій, який довільно змінює своє обличчя: «оце він такий буде лицем, зараз … він і перемінився»; маскується під начальство або приховує свій високий чин, а, розкривши його, «в Каневі, в казначействі, брав грошей скільки хтів»; незвичайним чином звільняє із в’язниці себе і товаришів: «Він (Шевченко) було як намалює щось там на стіні — то сяде та й полетить».
3. Шевченко як «заклята», «зачарована» особа.
Характерні легенди: «Дуже-дуже давно старі люди говорили, тоді пропаде проклята панщина, коли народиться людина, яка не пожаліє віддати своєї крові стільки капель, скільки на небі зірок». "…доля Тараса була визначена ще в дитинстві. Рідна мати пожертвувала свою дитину ради щастя кріпаків: «Важко матері про смерть своєї дитини говорити, але коли смерть мого сина дасть волю кріпакам, а їх як зірок на небі, нехай буде так…»
. Найбільшу за обсягом групу, складають оповіді, присвячені могилі Шевченка і посмертній долі Тараса. Відома «тривога» над могилою Шевченка у липні 1861 р. була спричинена переказами про те, що «Тарас Шевченко не умер, но живет и, проникнутый мыслью малороссийской пропаганды, не перестает думать о дорогой ему Малороссии и со временем даст знак к действиям, что в так называемой могиле Шевченко находятся ножи».