За рівнем промислового розвитку Франція нічим не поступалася Англії, проте тут переважало ремісниче виробництво, а цеховий устрій активно підтримувався державою. В містах країни у XVI ст. проживало 15-17% населення. Кількість мануфактур була незначною, і займалися вони в основному виробленням предметів розкоші: шовку, атласу, оксамиту, меблів, килимів, військових обладунків тощо. Франція займала провідне місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляли сільські жителі, Організаторами і власниками розсіяних текстильних мануфактур були, як правило, купці та лихварі. Політика протекціонізму та меркантилізму захищала вітчизняних товаровиробників від іноземних конкурентів.
Повільними темпами розвивалися аграрні відносини. У XVI-XVIII ст. у Франції зберігалося велике землеволодіння, яке, щоправда, втратило становий характер. Людина будь-якого статусу могла володіти і вільно розпоряджатися землею. Зберігалися рентні відносини, утверджувалися такі форми взаємовідносин як оренда та найм. Відносно невисокий економічний потенціал Франції, пасивність буржуазії зумовили відставання країни у колоніальній експансії та зовнішній торгівлі.
З половини XVIII ст. занепадає військова могутність Франції. Було втрачено ряд володінь у Європі, частину територій в Америці та Індії. Проте важливішими були ознаки внутрішнього занепаду держави. Король Людовік XV не відзначався талантами своїх попередників, був легковажний та безвідповідальний. Своєю марнотратністю він знищив державну скарбницю. Лише у 1751 р. на утримання королівського двору, численні банкети, лови тощо було витрачено 60 млн. ліврів, що становило четверту частину річного дододу держави. Короля наслідувала французька аристократія та духовенство — привілейовані стани суспільства Внаслідок цього зростав податковий тягар, який падав на плечі третього стану — селян, ремісників, купців, банкірів. Небачених розмірів досягнув державний борг. Все це, а також безперервні війни, негативно вплинуло на економічне життя, компрометувало владу в очах суспільства.
У середині XVIII ст. Франція опинилася на межі економічного банкрутства. У цей же час загострюються соціальні суперечності Велике невдоволення існуючими порядками став проявляти третій стан, домагаючись, за прикладом Англії, зрівняння у правах з привілейованими станами. Поступово це невдоволення вилилося у революцію (1789-1794 рр.).