Якось Олекса пішов в ліс. Було це взимку, коли величезні сосни та дуби стояли в білих-білих шатах. Навкруги нічого не було видно, тільки раз від разу руденькі білки визирали зі своїх домівок, що знаходились надто високо. Хлопчик хотів подивитися ялинку, яку б батько Дмитро міг спиляти на Новий рік.
Бідолаха йшов котру годину, та омріяну красуню не міг знайти. Одна надто низька, інша- тонка, а третю-обгризли зайці.Олекса вже подумав про те, щоб повернутися до батька в будинок. Та раптом,він почув дикий хруст гілок і дивні звуки, що видавав невідомий звір.Хлопець довго не думав, як дав дряпака в бік галявини.
Біжить Олекса, а тварина не відстає. Голова під шапкою мокра, шарф сповз нижче колін, в роті повно снігу, та від ведмедя він точно втече. Т"о ж ведьмідь, ніщо інше", подумав малий. Біг Олексій годину, а може й дві. Вибіг на простору гялявину, став і вирішив, що хай жере його ведмідь, більше бігти не може. Така його доля. Тварина невзовзі з'явилась на виднокрузі. Але що це? Роги, він чітко баче роги. Ведмідь з рогами? І чому він такий низький. Продерши трохи очі від снігу, стало ясно, що то зовсім не ведмідь, а мале лосеня, яке побачило червону рукавичку в кармані Олекси, і прийняло її за морквину. Олекса видихнув.
Потім поманив рукавичкою лосеня до будинку, та пригостив тварину морквиною. А коли сите маля із засніженими рогами втекло до засипаних снігом дерев, хлопчик пішов до будинку та розказав батькам про рогатого ведмедя.