Писемність на східнослов’янських землях існувала задовго до прийняття християнства. Матеріалом для письма у Київській Русі був дорогий пергамент. Рукописи оздоблювали різними орнаментами. Зшиті рукописи оправляли у книги. Палітурками слугували дерев’яні дощечки, які обтягували або дорогою тканиною, або інкрустували сріблом чи золотом.
Основою мови Київської Русі була жива давньоруська мова.
Найдавнішими рукописними пам’ятками є Остромирове Євангеліє, Початковий літопис, «Повість временних літ», Київський літопис, «Поученіє» Володимира Мономаха, «Слово о законе и благодати» Іларіона, а також «Слово про похід Ігорів».
Слід згадати Нестора-літописця, видатного давньоруського письменника, який об’єднав усі попередні літописи, відредагував і доповнив новими матеріалами про початок Русі; показав її місце в історії світу: «Се повьсти временьньгх льт, откуда єсть пошла Русская земля, кто в Киевь нача первье княжити и откуда Русская земля стала єсть». Особливо докладно Нестор розповідає про східнослов’янські племена, їхні закони і звичаї, розкриває загальноруський патріотизм у класовій боротьбі. Важливо те, що дізнаємося з «Повісті временних літ» про початок слов’янської писемності (основоположники Кирило і Мефодій), про опікування Ярослава Мудрого освітою, культурою, будівельною справою…
Отже, ця пам’ятка розкриває перед нами тривалий період історії Давньої Русі.
Київський літопис був продовженням традицій «Повісті временних літ». За хронологією були об’єднані у певні цикли повісті та оповідання про життя, злочини і смерті князів. Мабуть, головне те, що народ виступає тут могутньою патріотичною силою, визначає суспільне і політичне життя держави.
Важливим явищем була поява циклу творів під назвою «Поученіє» Володимира Мономаха. Дітей він повчав жити за законами християнської моралі: слухати старших; дбати про тих, хто потребує допомоги; щоб слова не розходилися із ділом; не вести розпутне життя; переборювати лінощі, бо вони гублять людину. На основі власного життя він застерігав дітей від нерозважливих вчинків.
Вагомий внесок у розвиток ораторського мистецтва вніс київський митрополит Іларіон своїм твором «Слово про закон і благодать». По суті це церковно-політичний трактат, який був написаний під час війни Русі з Візантією. Автор говорить про обшир християнської віри і цим самим створює власну патріотичну версію всесвітньої історії, указуючи на місце Русі в ній.
Звичайно ж, оригінальною пам’яткою є «Слово про похід Ігорів». Це найвеличніший твір світового героїчного епосу. Автор не відомий, але це людина рідкісного поетичного таланту, бо створив шедевр про боротьбу русичів з половцями. Основна ідея твору — заклик руських князів до об’єднання, бо тільки спільними силами можна здолати ворога, захистивши цим свою батьківщину.
Усі ці твори є гідним внеском у скарбницю світової духовної культури.