Я не погоджуюся з думкою, заданою темою твору, адже переконаний, що зміна переконань — це далеко не ознака слабкості: якщо людина й справді розуміє свою помилку, то має визнати, що робила щось не так, послухати думки та поради інших і засвоїти цей досвід на все життя.
Свої глибокі переконання можу підтвердити такими аргументами: по-перше, іноді трапляється так, що з плином часу нам доводиться визнавати, що робили щось не так. У такому випадку потрібно негайно змінити свої переконання й вийти на правильний шлях, і це зовсім не вважатиметься ознакою слабкості, ба більше, таким рішенням можна пишатися, адже не кожен може визнати свої помилки, хоча від цього залежить майбутнє людини: щасливе чи одноманітне й пасивне. По-друге, фанатична відданість певним ідеалам дуже часто стає причиною жахливих наслідків. Часом варто змінювати свої переконання заради кращого майбутнього.
Аби проілюструвати свій перший аргумент, маю приклад з власного життя. Мої дідусь та бабуся — вихідці з Радянського союзу: вони звикли до життя за тоталітарного режиму, воно здавалося їм ідеальним, але вже після революції Гідності вони зрозуміли, що час будувати свою країну, адже Батьківщину неможливо проміняти ні на що. Хоч мої дідусь та бабуся вже й старенькі, але запевнять, що докладуть зусиль, аби допомогти Україні вийти з кризи.
Переконливим доказом того, що іноді варто позбавлятися фанатичних ідей, аби врятувати власний рід, може слугувати сюжет із новели Юрія Яновського «Подвійне коло»: на полі бою брати, головні герої твору, готові вбити один одного, незважаючи на втрату роду та родини.
Отже, іноді потрібно змінювати свої переконання заради того, аби врятувати майбутнє, розплющити очі й побачити інший світ, повний нових вражень та відчуттів. Іноді такі зміни допомагають нам самовдосконалюватися та не повторювати жахливих помилок надалі.