Видатний просвітитель і письменник вісімнадцятого століття, визначний філософ Григорій Савич Сковорода в українській літературі займає особливе місце. Великий влив на формування таланту і поглядів цього мислителя мало життя суспільства тогочасної України. Це життя згуртувало дух письменника і зробило з нього непримиренного борця проти соціальної несправедливості, утвердило Г. Сковороду як гуманіста та демократа.
Г. С. Сковорода – великий митець. Його безсмертя і велич полягає у тому, що в час найжорстокіших утисків українського народу царизмом він став на захист прав звичайних людей. Вже тоді письменник і філософ Сковорода мріяв про справедливе суспільство, у якому кожен українець буде жити добре і щасливо.
Уся творчість цього видатного українця сповнена філософських роздумів про єдність природи і людини, про людське життя і щастя. Особливе місце в цій творчості займає ідея «сродної праці». Дуже шанобливо письменник ставиться до розуму і чистої совісті. Найчастіше у творах Г. С. Сковороди світ людських турбот контрастує із зображеннями чарівної української природи, йде одвічна боротьба життя і смерті, добра і зла.Свої філософські погляди Г. С. Сковорода найбільш яскраво висловлює в байках, адже саме вони є одним з найкращих засобів пізнання людських відносин, людських характерів. У своїх байках письменник засуджує панівні верстви тогочасного суспільства з їх беззаконням, нахабством і пихатістю. Більшу частину усіх байок Г. С. Сковороди складають твори, провідною думкою яких є думка про необхідність жити «за природою», думка про необхідність працювати за здібностями, за покликанням, за нахилами. Автор вважав, що тільки таке життя і така праця приносять користь суспільству і щастя людині.