Вселяючи якийсь незнаний жах.
А хто із нас відстане по дорозі, —
Того уже вважають неживим,
Він тихо ляже, щоб спочити в Бозі,
Вдивляючись у зграї чорний дим
І креслячи, немовби у тумані,
Холодний простір змахом кволих рук…
Ще трохи, і ми будем бездиханні,
І смерть прокряче нам, як чорний крук.