Лютера́нство — напрямок протестантизму, названий так на честь засновника — Мартіна Лютера, який поклав у віровчення не лише ідеї реформування церкви, але і свій власний духовний досвід. Сьогодні у світі понад 70 млн лютеран (Німеччина, Скандинавія, США та ін.). В Україні відоме зі середини XVI ст. — на Волині, Галичині, Київщині, Поділлі. До цієї течії належали деякі представники української шляхти (Радзивілли).
Значну увагу у своїх творах Лютер відводив концепції «свободи християнина». Божественна справедливість була не як властивість покарання і подяки, а як божественна активність, яка виправдовує людину. Справедливість, як і милість Божа, не залежить від особистих гідностей людини, але дається по особистій волі Творця і сповіщається Святим Духом. Бог не впливає насильницьки на волю людини, але, як абсолютний пан, направляє волю до своєї мети. В результаті людина діє вільно навіть в питанні власного порятунку, оскільки істинно вільна лише людина «виправдана» — її доля вже визначена Богом, який вирвав її із земних умовностей. Але людина повинна підкорятися законам долі.
Головні доктрини Лютера, що викладені у «Аугсбурзькому сповіданні віри» (разом з Меланхтоном) і в «Книзі Злагоди», відкидають папську владу, а єдиним авторитетом визнають Святе письмо — Біблію. Основна теза — виправдання тільки вірою, що дарується людині Богом без посередництва церкви. Головну увагу лютерани приділяють не обрядам, а проповідям.
У лютеранській церкві зберігся єпископат, признається 2 таїнства: хрещення та причастя, в храмах дозволяються ікони та розп'яття, але їм приділяється небагато уваги. Центральне місце в богослужінні займає проповідь.