Вищим досягненням українського національно-визвольного руху першої половини XIX ст. була організація і діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Ця національна патріотична організація виросла на традиціях українського суспільно-політичного руху попередніх поколінь і відкрила новий етап у боротьбі українського народу за своє національне і соціальне визволення.
Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847 р. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція. Вона підхопила естафету українського опозиційного руху, яку не змогла втримати козацька старшина. Символом товариства став золотий перстень з вигравіюваними іменами слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. В товариство увійшло 12 осіб, діяло воно нелегально.
На членів Кирило-Мефодіївського товариства сильно вплинули поезії Т. Шевченка. Автор рішуче виступав за визволення слов’янських народів від деспотизму, скасування кріпацтва, відродження вільної України. Ці твори могли читати всі: і селяни, і дворяни. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відображення своїх прагнень. Шевченків заклик до одночасного національного та соціального визволення став основою програмних документів кирило-мефодіївців.
Невідомо, чи був Т. Шевченко безпосереднім учасником братства, але він спонукав його членів до активнішої роботи. Т. Шевченко займав більш рішучу, ніж інші, позицію, вважав, що лише просвітницької діяльності недостатньо й треба готуватися до повстання проти самодержавства.