Слов’янські племена, які належали до індоєвропейської групи народів, з найдавніших часів жили на території Європи і були місцевим автохтонним населенням.
Слов’яни поділяються на три групи: східні слов'яни (українці, росіяни та білоруси), південні слов’яни: (болгари, серби, хорвати, македонці, словенці), західні слов’яни (чехи, поляки, словаки).
Найдавніші писемні звістки про слов'ян датуються першими століттями н.е. Слов'яни згадуються римськими авторами Плінієм Старшим, Тацітом і Птолемеєм під збірним іменем венедів.
Уперше слов'ян (під іменем склавинів) згадують візантійські автори VI ст. (Прокопій Кесарійський).
Візантійські, автори відзначали, що слов'янські, зокрема антські, племена жили при ладі демократії. «Ці племена,— писав у своїй праці «Історія» візантійський історик Прокопій Кесарійський— не підлягають одній людині, а
з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно... Живуть вони в убогих хатинах... Усі ці люди високі на зріст і надзвичайно сильні... Більша частина земель за Істром (Дунаєм) належить їм».