Твір-роздум
У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині в поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, не легше й по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося вмирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, то треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся й ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова:
Як умру, то поховайте Мене...
Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту». Але поштовх ще не є причиною. Якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не громадянський заповіт. Насправді ж вірш був викликаний суспільно-політичними умовами життя країни в 3040-х роках ХІХ століття, сповнений глибокого революційного змісту.
Поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі 1843-1845 рр. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань Україною. Побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок:
...вставайте, кайдани порвіте.
Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» у збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (лейпциг, 1859). В автографі вонане має заголовка. Загальновідома назва «Заповіт» з’явилася як редакційна у виданні «Кобзаря» 1867 року.