Бажання Соломії бути вільною, разом з Остапом , а не кріпачкою :
«Він озирнувся: прискорюючи ходу, подорожній махав на нього рукою, бажаючи, очевидячки, спинити його. Що за мара? Першою думкою в Остапа було тікати. Але зваживши, що поки він один на один - жахатися нічого, Остап зупинився, очікуючи й вдивляючись у подорожнього. Тому, очевидячки, було пильно, бо, не вдовольняючись прудкою ходою, він інколи пускався бігти, придержуючи свої клунки на плечах, і вже за чверть години Остап міг розгледіти його струнку постать.
Був то молодий, безвусий парубок, міцно збудований, У високій сивій кучмі, короткій чугаїнці і з довгим ціпком, Остапові було чудно, що парубок немов осміхався, але коли той наблизився і привітався до нього, Остап із несподіванки скрикнув:
— Соломіє!.. Чи ти здуріла?»
«Які там жарти... Скоро ти пішов, я як стала на човні, так і задубіла. Холодна, холодна, мов завмерла!.. Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне... Пропадай воно все пропадом...Піду і я світ за очі... Вже ж за тобою хоч серцеві легше буде...»
2.Краса Соломії :
«Соломія нагнулась і зазирнула до кринички. Звідти глянуло її свіже, повне обличчя з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся, що під час сну повисмикувалось із-під очіпка.»
«Чорні буйні коси впали їй на плечі й вкрили їх нижче пояса.»