Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний,
середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть,
так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи
не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив
доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє.
Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний
чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських
справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя
проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка
перевага для корабельного кухаря. На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький
день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно
ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати.
Жюль Верн зображує злодія Негору, корабельного кока, який, шукаючи власної
вигоди, зробив усе, аби «Пілігрим» загинув. Негору злий, бездушний чоловік. Він
міг зробити з людиною, що завгодно. Міг вбити, міг катувати людину поки вона не
буде просити помилувати. Негору торгував рабами, але тільки чорношкірими, так
як білих ніхто не купував. Негору — людина дуже жорстока. Негору нікому не
розказував про своє минуле. Він був закритою людиною, люди його ненавиділи,
навіть собака вороже відносилась до нього. Він постійно заздрив Діку Сенду.
Негору хотів бути капітаном,