Творчість Лесі Українки стала однією з вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі й водночас видатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра та справедливості, сповнена пафосом оновлення світу, свободи, гуманізму народів. У своїй поетичній творчості Дочка Прометея весь час була в пошуках ідеалу борця за щастя народне. Поетесу приваблювали мужні, сильні, горді духом люди, що брали за девіз слова:
Ти мене убити можеш,
Але жити не примусиш!
Саме такі люди повинні були шукати дорогу тим, «що ходять у ярмі».
Серце поетеси стікало кров’ю від розуміння того, що в кайдани рабства закований дух народу, а раб змирився зі своїм ганебним становищем, своєю долею невольника і не протестує:
Ми паралітики з блискучими очима,
Великі духом, силою малі,
Орлині крила чуєм за плечима,
Самі ж кайданами прикуті до землі.