Музика дзвону... Вона і заспокоює, і навіює спогади, і змушує замислитися, і проймає душу. Коли я слухаю мелодію дзвонів (які з часів мого дитинства скидали з дзвіниць церков та соборів, а самі храми перетворювали на клуби, склади, цехи чи конюшні), то вчувається мені в ній музика Відродження. А отже, і пам'ять про наших предків, традиції, культуру.
Г. Малаков. Велика дзвіниця з півдня
Хтось може закинути: чи моя то справа писати про дзвони. Адже я не служитель церкви, не дзвонар,не виконавець духовної музики. А справа в тім, що пригадався мені випадок, який стався з одним знайомим. Жив він у Дарниці (це район Києва) поруч із лісом. Повітря свіже, та весь час йому докучали кашель, нежить, головний біль. І ось переїхав у нове місце — поблизу Володимирського собору. І почалось у нього нове життя — без недуг і болів. Запитує в мене: «Може, вплинуло на мене святе місце?»
Хочу відповісти йому цілком серйозно: неодмінно вплинуло і святе місце. Адже згадаймо, що в Україні храми зводили на місцях, які ретельно вибирали, перевіряли рамками з лози, чи немає там, як тепер кажуть, патогенних* зон. Та, на мою думку, вплинуло на здоров'я того чоловіка те, що він щодня вранці й увечері чув дзвони, бо мешкав біля собору.
Було якось у пресі повідомлення: учені дослідили, що низькі тембри дзвонів зменшують вміст хвороботворних вірусів у повітрі.
Щоправда, вчені пояснюють це іншим. Наприклад, доктор медичних наук, академік Віталій Гирін вважає: діють на людину віра, настрій, певність у тому, що недугу можна подолати. Завдяки цьому посилюється імунна система, хвороба відступає.
З цим можна цілком погодитися. Кожен, хто слухає церковні дзвони, відчуває, як заспокоюється його нервова система, як здоровшає увесь організм.
Дзвони завжди відігравали велику роль у житті міст і сіл. Вони скликали людей на віче, попереджали, оповіщали, били на сполох. Збирали громаду на оборону землі рідної, для розв'язання всіх важливих і нагальних проблем.
Велику роль організатора людей виконував дзвін — цей інструмент од Бога. Адже колись Всевишній сказав пророку Мойсею: зроби собі срібні сурми у вигляді кута, і вони сурмитимуть на скликання громади.
Однак ще довго на землі не було такого інструменту. Лише на початку V ст. святий Павлин зробив ті срібні сурми, і вказав йому на це також Бог.
Якось уві сні почув єпископ дивовижну мелодію, що притягувала його, кликала, тривожила душу. Він пішов на звук, і мелодія вивела його до поля, де росли прекрасні квіти небесного кольору — дзвіночки. Це вони дзвеніли, це їхня пісня бентежила душу, змушувала серце частіше битися. Раптом єпископ помітив, що не його одного покликала неземна мелодія: звідусюди до поля наближалися люди, зачаровані дивними звуками. І тоді Бог сказав святому Павлинові, що такої форми мають бути срібні сурми.
Святий Павлин зробив дзвони. Квітка віддала витворові не тільки свою форму, а й назву. Та ще майже два століття винахід єпископа пролежав без дії. Лише на початку VII ст. Папа Римський Савеніан знайшов його духовне призначення в християнстві.
Настрій дзвону завжди передається слухачам. Приміром, коли померла людина, то дзвін спочатку сумно сповіщає про це, але потім звучать світлі ноти: так, людини немає, але її душа вічна, вона завжди житиме в пам'яті рідних, близьких, нащадків.
Музику дзвонів часто називають музикою небес, музикою, що лине від самого Бога. Є в тих дзвонах, певно, якась таємниця, розгадати яку, мабуть, неможливо