"Мислити і пізнавати світ можна тільки рідною мовою"
"Аксіоматичним
є те, що знання державної мови є обов`язковим, це наше логічне і етичне
ставлення до української мови як державної"
"Той, хто не говорить державною мовою країни, у якій живе, або гість, або найманець, або окупаний..."
«Людські
мови – як і все у природі – мають свої характерні риси, своє неповторне
лице, свій образ. Має такий образ і українська мова. Який він, цей
образ? Українська мова сьогодні – це арена боротьби між уявою і штампом,
між пошуком і зашореністю, між летом і повзанням…» Віками народ
витворював собі мову. Від звука, слова – до пісні. Триста тисяч пісень
склала Україна українською, своєю мовою. Серед них – світові шедеври.
Українське слово зажило визнання і шани серед близьких і далеких
народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі. Україна
дала людству геніальних мислителів, поетів. Українська мова – сформована
цивілізована, працьовита, талановита. І ця нація перестає бути нацією,
відхрещується від себе, від своєї мови, від того, що є скарбом душі і
думки. Історія дала нам шанс.
Гріх не скористатися ним сповна.
Бути чи не бути МОВІ, залежить від кожного з нас. Щоб стати нарешті
собою, а не придатком до когось, щоб створити незалежну й міцну
економіку, багату культуру, науку, суспільство, потрібно насамперед
відродити нашу мову.
Стереотип українська мова має два осереддя:
перше – милозвучна мова, навколо якого групується визначення української
мови як приємної, м’якої, лагідної, материнської, друге – державна
мова, до якого тяжіють визначення нормативна, літературна, жива,
сучасна, перспективна.
Рідна мова - найкоштовніший скарб,
найцінніший дарунок і наймогутніший оберіг. Мова для людини - що крила
для птаха: він їх не почуває, але без них ніколи не здійметься до небес.
Тема
збереження рідної мови, рідного слова актуальна в наші дні, а в нашому
місті особливо. Прикро чути, як молоді люди соромляться говорити рідною
мовою, зраджуючи цим себе, свою родину, свій рід...А тим самим втрачаючи
свою людську гідність, бо мова є осереддям людської гідності. Людина,
яка втратила свою мову, - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з
носієм рідної мови, таких людей можна назвати мовними мутантами.
Мова – явище космічне. Бо слово – струмопровід космічної енергії.
- Що таке слово? – Запитуєш себе. І чіткої відповіді дати не можеш.
- Ну що б здавалося слова?
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує.