Низка найменувань предметів і понять — іменників, рідше якостей — прикметників і дій — дієслів ще здавна переходили від однієї мови до іншої. Шляхи переймання слів, природно, не обмежуються рухом від мови до мови або навіть від діалектів до діалектів. Точна характеристика їх доконечно передбачає врахування також і розшарування суспільства — тих соціальних груп, які засвоюють або можуть засвоювати лексику від відповідних же чужомовних соціальних верств населення.
Значну роль щодо шляхів переймання відіграють випадки фахового порядку. Усно через польське посередництво в українську мову, спочатку в міста і містечка, а потім і в села, проникла певна реміснича термінологія — номенклатура німецького походження.
Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне).