Народився я 1632 року в місті Йорку в заможній сім’ї чужоземного походження. Батько мій, на прізвище Крейцнер, був родом із Бремена й оселився спочатку в Гуллі. Торгівлею він набув великого достатку і, покинувши торгувати, переїхав до Йорка. Там він одружився з моєю матір’ю, родичів якої звали Робінзон – родина, дуже поважана в тій місцевості. Тому-то мене перше звали Робінзон Крейцнер, але, через звичайне для Англії нівечення іншомовних слів, нас звуть тепер – та ми й самі так звемо себе й пишемо наше прізвище – Крузо; так саме завжди звали мене й мої знайомі.
Робінзон був третім сином у родині, улюбленцем, а тому його не вчили ніякого ремесла, і з дитячих років голова хлопця була набита безладними думками, головним чином – мріями про морські подорожі. (Хоча вже тоді Робінзон відчував, що у його невпинному бажанні будь-що стати моряком було щось фатальне).
Старший брат Робінзона загинув у Фландрії, борючись з іспанцями, безвісти пропав середній, а тому вдома не хотіли й чути про те, щоб відпустити останнього сина в море. Батько Робінзона, людина розумна й поважна, слізно благав свого нащадка облишити дитячі вигадки і прагнути до скромного існування. Він на всі лади вихваляв «середній соціальний стан», який, на його думку, уберігає розсудливу людину від злих примх долі.
Зворушливі умовляння батька лише на короткий час затримали Робінзона вдома, та досить скоро розвіялися як дим. Спроба незговірливого сина заручитися підтримкою матері теж не увінчується успіхом.
Отже, не спитавшись ні в батька, ні в матері, не повідомивши їх жодним словом і лишивши їх самих довідуватись про мій вчинок, не попросивши ні батьківського, ні Божого благословення, не зваживши ні обставин, ні наслідків, я, в недобрий час, 1 вересня 1651 року, сів на корабель мого приятеля, що прямував до Лондона.
Вже перший день перебування Робінзона на морі став передвісником його майбутніх випробувань. Сильний шторм породжує страх у його душі й каяття за те, що ослухався батьків. Та коли зранку розпогодилося, Робінзон опановує себе. Але спокою не судилося бути довгим: через тиждень судно потрапляє в ще сильніший шторм і починає тонути. Моряків підбирає шлюпка із сусіднього невеликого судна. На березі Робінзон знову на якийсь час відчуває голос здорового глузду: краще повернутися додому.
Та моя лиха доля штовхала мене вперед із настирливістю, якій не можна було опиратись; і хоч не раз я чув тверезий голос розуму, що кликав мене повернутись додому, мені не вистачало сили на це. Я не знаю, як це назвати, і не буду запевняти, що якесь таємне веління штовхає нас назустріч нашій власній загибелі, навіть коли ми бачимо її перед собою і йдемо до неї з розплющеними очима. Сама лише моя нещаслива доля, від якої я не мав сили втекти, примусила мене опиратися тихим умовлянням мого розсудку і знехтувати дві явні перестороги, послані мені під час першої спроби.
Опинившись у Лондоні, Робінзон знайомиться з капітаном корабля, який готується йти до Гвінеї. Юнак хоче підзаробити на цьому рейсі продажем речей.
Та ж сама згубна сила, що підбурила мене втекти з батьківського дому, що натхнула в мене безглузду й необмірковану жадобу багатства, так міцно втокмачила мені в голову ці мрії, що я був глухий до всіх добрих порад, до умовлянь і навіть до батьківської заборони; та ж сама сила, кажу я, яка б вона не була, штовхнула мене до берегів Африки, або, як кажуть наші моряки, «в рейс до Гвінеї».
Експедиція виявилася невдалою: на корабель напали турецькі пірати і юний Робінзон, немов здійснюючи похмурі пророцтва батька, з купця перетворюється на жалюгідного раба капітана розбійницького судна. Лише через два роки йому вдається втекти на баркасі. Робінзона підбирає португальський корабель. Пожалівши втікача, капітан корабля безкоштовно довозить його до Бразилії і купує його баркас. Так у Робінзона з’явилися перші гроші. Він отримує бразильське підданство, купує землю і стає власником цукрової плантації. Поступово Робінзон досягає того «середнього стану», яким спокушав його батько. Тут би юнакові заспокоїтися і продовжувати свою прибуткову справу, але пристрасть до мандрівок і бажання збагатитися швидше, ніж це дозволяли обставини, знову спонукають Робінзона різко зламати вже усталений спосіб життя.
Щоб забезпечити свої плантації робочими руками, Робінзон (разом з іншими плантаторами) вирішує спорядити корабель до Африки, щоб таємно доправити в Бразилію рабів-негрів із Гвінеї.
Отже, корабель був споряджений, навантажений відповідними товарами, і все було влаштовано за взаємною угодою учасників подорожі. Лихої години, 1 вересня 1659 року, я вступив на корабель. Це було того самого дня, якого я, вісім років тому, втік від батька та матері в Гулль, того дня, коли я повстав проти батьківської волі і так безглуздо розпорядився своєю долею.