Я дуже люблю своє місто.
А особливо люблю блукати старими вулицями центру. Окраїнні місця схожі
між собою і з районами інших міст. А на стареньких вуличках, у
старовинних будинках — краса і неповторність рідного міста. Тут
забувається метушливість, плин часу і незгоди, а відчуваєш лише спокій,
рівновагу, мир і радість у душі. Милуєшся найстарішим у Харкові величним
Покровським собором або Успенською дзвіницею, що й понині відлічує
години мелодійним дзвоном, старими красенями-будинками на
Університетській гірці чи вулиці Короленка, і зростає в тобі гордість за
рідне місто, за тих, хто його будував, вкладаючи в кожний камінець
любов ї частинку своєї душі. Мені подобається, що на вулицях міста
багато дерев, є сквери та парки. Весело спостерігати, як
шелестить-грається листям вітер, як бавляться у вітах забіяки-горобці,
виспівують жваві синички, поважно розгулюють вулицями галки й голуби.
А ще я люблю гуляти понад річками і годувати нових мешканців міста —
качок. У Харкові дві річки — Харків і Лопань, і обидві вони заселені
дикими качками.
Я люблю прогулюватись містом узимку, коли вулиці, а особливо парки
вкриті пухким білим снігом; люблю спостерігати, як весною місто ніби
прокидається і вмивається дощами після довгого сну; люблю восени
шурхотіти опалим різнокольоровим листям.
Стало звичаєм просиджувати вечорами біля телевізорів та комп'ютерів. А я запрошую усіх прогулятись зі мною рідним містом.