Маркіян Шашкевич — письменник з Галичини, де зародження і розвиток літератури рідною мовою мало ще більше значення, ніж у зрусифікованій Східній Україні. Багато чинників перешкоджали національному пробудженню, стримували його. Але декілька львівських семінаристів намагалися через літературу вплинути на розвиток національної свідомості співвітчизників. Вони об’єдналися у гурток, який назвали «Руська трійця», куди спочатку входили тільки троє — Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Душею гуртка був Маркіян Шашкевич, який за своє коротке життя встиг написати не так і багато, але все, що він створив, свідчить про велику обдарованість митця і про його любов до народу.
Маркіян Шашкевич — романтик. Його творам притаманна меланхолійність, але щирий, ніжний тон пісень віршів робить дещо м’якшим найпохмуріший зміст творів. Його пісні, які так схожі на народні, сповнені сумом, тугою, безнадією:
Бо я тужу, бо я плачу, сльозами вмиваюсь, веселої годиноньки вже не сподіваюсь...
Та разом з тим Шашкевич пише твори-заклики, в яких звертається до співвітчизників із наболілими питаннями про любов до рідної землі, до мови:
Руська мати нас родила, руська мати нас повила, руська мати нас любила, — чому ж мова їй не мила?
Поет мріє про об’єднання усіх, «хто сил має», для того, щоб прогнати «з Русі мраки тьмаві» і рухатися «разом к світлу».
Маркіян Шашкевич цікавився історією України. Серед славних борців за волю поет знаходив своїх героїв. Вірш «О Наливайку» прославляє легендарного керівника козацько-селянського повстання 1594—1596 років проти польської шляхти Северина Наливайка. У своїй пісні-думі Шашкевич захоплюється романтикою козацької звитяги. Його твір близький до народних історичних пісень і до «Слова про Ігорів похід» образами-символами. Тут їх триста човнів-чайок; і пороги, через які з ревом перекочує свої води могутній Дніпро; і степ, густо вкритий димом з гармат; і «бистрії коні», іржання яких чується від світанку до смерку.
Поет, використовуючи образ Северина Наливайка, який з козацьким полком розбив польську армію, уславлює тих, хто не рахує ворогів, а йде на бій за Україну, за рідну землю — і перемагає.
Маркіян Шашкевич започаткував новий літературний жанр в українській літературі — веснянки, які потім розквітли у творчості багатьох письменників.
«Веснівка» Шашкевича — це діалог маленької квітки з ранньою весною, в якому поет в алегоричній формі розкриває долю людини:
Цвітка дрібна молила неньку, весну раненьку:
«Нене рідная!
Вволи ми волю, дай мені долю, щоб я зацвіла, весь луг скрасила...»
Але мудра весна-мати знає, що красі загрожують вихор, мороз, буря. Від їхнього тиску змарніє квітка, схилить головоньку, зронить листоньки. У невеликому вірші поет ніби розповів про власну долю, про своє життя, яке було дуже важким і недовгим.
Шашкевич був майстром пейзажів. Особливо його приваблювала улюблена для романтиків ніч, коли «світ уже смерком почорнів, сумненько пугач задів», «блуд свище, туман грає», «темно, тихо і страшненько, часом лиш ворон закря- че, закряче сумненько». Нічна пітьма жахає виттям вовків, гамором галок, що кружляють над спустілим тином, зойками дібров і стогоном лісів.