Дитинство — це час мрій і безкінечних
відкриттів, час, який згадується потім, немов казковий, повний вражень і
щастя, радісних днів і маленьких прикрощів. Саме таким, мабуть,
поставав цей час і в спогадах прекрасного українського письменника
Михайла Стельмаха, який народився в мальовничій місцевості на
Вінниччині. Згадувалася йому матінка, така добра, ласкава, невтомна
трудівниця, котра навчила свого сина любити кожну травинку, милуватися
росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звуки
далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті
казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.
Уся родина, що оточує маленького Михайлика, — це добрі й мудрі
трудівники: мати, батько, дід Дім’ян, колишній кріпак, дядько Микола,
якого прозивали Бульбою, бабуся, яку дуже любив. Саме вони вчать
хлопчика бачити красу в цьому світі, докладати своїх рук до створення
навколишньої краси, бути сильним і чесним.
Образ гусей-лебедів, такий наче казковий, стає основним мотивом
твору, символом чистоти людей праці, символом їхньої духовної щедрості:
«... Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче
розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких
дзвонів. Дід говорить, що так співають лебедині крила. Ми з Любою
підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із
них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу, свою
лебедину пісню». Цей образ утілює у собі й ту казковість, якої сповнене
дитинство, стають ключовим у спогадах письменника про той час, що
свідчить і про його душевну чистоту, про те, що на все життя зберіг він
здатність мріяти і дивуватися, наче дитина.
Лебеді стають також символом відродження землі, життя, радості:
«Принесли нам лебеді на крилах життя, —каже дід Дім’ян, — Тепер, внучку,
геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах,
розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми
ключами відімкне землю».
Повість сповнена величезної пошани до трудівників землі, до старших, до всіх, хто творить красу й життя.
У повісті «Гуси-лебеді летять» Михайлові Стельмаху вдалося втілити
відвічне ставлення нашого народу до своєї рідної землі, до праці, до
людини на цій землі, відобразити дитяче бачення світу, сприйняття краси,
любові й мудрості.