Імануїл Вайсглас «Круки» Майбутнім не живем, його немає Та може наостанок осягнем, За що наc небо гнівно поливає Цим градом чорних круків, мов вогнем. А круків тих без ліку і без міри, Летять зі свистом, моторош пройма. Нема прихистку і немає сили, Свист в голові триває, не вгава. На цих шляхах зостанемось навіки, Де мертві не довіряться живим, Поляжем всі, розімкнуться повіки, І зграї круків, і клубами дим.
Може цей?