Ярило – це одне з атрибутивних імен Бога в давніх русів. Це язичницький бог сонця, родючості, любові. Він вважається охоронцем полів, пасовищ, луків. Йому молилися жінки, щоб той послав їм гарного чоловіка, допоміг зачати дітей та побороти безплідність. Також Ярило був Богом війни за свою войовничу вдачу.
Слово Ярило означає «жаркий», «лютий» та «яскравий».
Цей бог, зображувався молодим, світлооким, з світлим кучерявим волоссям, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим. На голові — вінок квітів як символ вічності й неба. У лівій руці — пучечок житніх колосочків — знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності, у правиці — мертва чоловіча голова — нагадування про те, що кожного чекає смерть, а тому треба жити яро. Інколи зображувався з мечем.
Існувало повір'я: де Ярило пройде — буде гарний врожай, на кого подивиться — у того в серці розгорається кохання. У багатьох піснях, приповідках люди звертаються до цього божества з проханням про тепле літо і гарний врожай.
На шану Ярила, неба та вічності буття людини, в день святого Урая – в день першого вигону худоби на пасовиська – пращували оздоблювали биків білими стрічками та квітами й водили по селу.
Культ Ярила був поширений в період існування Київської Русі до її хрещення Володимиром Великим. З хрещенням Русі він перейшов до християнської традиції. Бога Сонця стали йменувати Святим Георгієм. Хоча на території Поділля культ Бога Ярила зберігся до сих пір.