Я завжди мрію про нову казку. Але й старі знайомі казки мені теж дуже подобаються. Я дуже люблю українські, російські народні казки. У мене є велика ілюстрована книга казок, і я часто її перечитую. Мама навчила мене читати рано.
З чотирьох років я знаю багато казок напам'ять. Зараз мої улюблені казки — "Снігова королева", "Русалочка", "Руслан і Людмила".
Виявляється, казка пишеться за певними правилами. Дізнавшись, що є правила, за якими складається казка, я дуже зацікавився. Має бути спочатку зачин. Особливо мені подобається зачин "Десь у тридев'ятому царстві, тридесятому королівстві..." Далі завжди буває цікаво — або про принцесу, або про королівну чи короля. Ще мені подобається, що в казці завжди перемагає добро і справедливість. Але перемога наступає не відразу. Треба боротися то з чудовиськами, то з драконами, то тікати від Баби Яги.
А ще мені подобається, що казки бувають мандрівними. Виявляється, не тільки люди вміють мандрувати, але й казки. Наприклад, казка народилася в Україні, а якийсь мандрівник, може, із Польщі чи іншої країни почув її, поїхав додому і там розповів. І поступово казка у чомусь змінюється. І стає вже не тільки українською, але й польською чи іншого народу. Казка й далі буде мандрувати світом, якщо вона гарна. Усім людям хочеться послухати щось цікаве, незвичайне, але щоб обов'язково добрі герої перемогли й довго жили-поживали, ніякого лиха не знали.