Було це під осінь, давним-давно. Пташки відлітали у вирій, де завжди тепло, зелено і досить поживи. Одна пташка скалічила собі крило і не могла відлетіти. Вона залишилась одна і мусила перебути зиму в рідному краї. - Найкраще мені буде в лісі, - подумала пташка. – Деревина має гарне, густа листя, допоможе мені й дасть пораду. Коли випаде сніг і притисне мороз.Спершу вона звернулась до берези. Прекрасно березо, у мене зламане крило, дозволь мені оселитися у твоїх гілочках, щоб почекати, доки мої подружки повернуться з теплого краю.Ні, - відповіла береза. Ми тут у лісі маємо своїх лісових пташок, яким мусимо допомагати. Полетіла пташка до дуба і просить про допомогу. Дуб спровадив її, бо боявся, що поклює на його жолуді.
Просила пташка бука, граба, ліщину, але вони також не прийняли її під свій захист. Зажурилася вона і вирішила піднятися в гори. Аж тут почула голос: Пташечко маленька, куди ти хочеш летіти? – Я й сама не знаю куди, голод і холод докучають мені. - Тоді йди до мене – сказала молода ялинка. Глянь, ось гілочка, тут буде тепло, можеш сидіти на ній цілу зиму. Я буду захищати тебе від північного вітру. – Можеш і на мене розраховувати – мовила сосна. Я має смачне насіннячко. – І я тобі допоможу – обізвався ялівець, можеш ласувати моїми шишкоягодами. – І моїми теж – приєднався високий тис. Так і оселилася пташка на гілочках хвойних дерев.