На початку XX ст. правлячі кола й експлуататорські класи Росії та Австро-Угорщини посилювали гноблення прогресивної культури взагалі й української зокрема. Особливо сильними утиски й гоніння на українську пресу, літературу, мову, театр стали після поразки революції 1905—1907 pp., з наступом третьочервневого режиму. Проте українська культура продовжувала розвиватися.
Освіта.
На початку XX ст. у зв'язку з дальшим зростанням потреби в письменних людях і спеціалістах, а також під впливом революційного руху мережа навчальних закладів і учнів та студентів у них збільшувалися. У 1914—1915 навчальному році в Україні, яка входила до складу Росії, налічувалося 26 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалися 2,6 млн. учнів. Працювали також 80 середніх спеціальних навчальних закладів (механіко-технічні, гірничі, залізничні та інші училища), в яких навчалися 12,5 тис. учнів, і понад 60 нижчих професійно-технічних училищ і шкіл, у яких здобували освіту і ремесло близько 5 тис. чол. У 27 вищих навчальних закладах, у тому числі в трьох університетах — Харківському, Київському і Новоросійському, навчалися 35,2 тис. студентів.
Однак все це далеко не задовольняло потреби, внаслідок чого близько 70 % населення не вміли читати і писати. На кожну тисячу чоловік населення в початкових* неповних і середніх школах навчалося всього 67 чол. У 1914—1915 pp. в Україні, яка перебувала у складі Росії, було всього 452 середні школи, в яких навчалось лише 140 тис. учнів. Щорічно близько 50 % бажаючих учитися відмовляли в прийомі до середніх шкіл.