Якось взимку ми з батьками приїхали до їхніх друзів у чудове приморське містечко Бердянськ. Взагалі-то, це курорт державного значення, з цілющими морськими грязями, вузькою смужкою піщаної коси, що на кілька кілометрів врізається в морський простір, пляжами, парками розваг. Влітку він, мабуть, потопає в зелені та повниться дзвінкими голосами відпочивальників. Та я гуляв містом холодною безсніжною зимовою дниною, і вона справила на мене неабияке враження.
Частина міста розташована на горі відносно берега моря, цей район так і називається між людей. Там знаходяться промислові підприємства та житлові квартали. Проте найкраще, що є в тому районі – це вид, що відкривається перед очима. З Гори увесь Бердянськ лежить перед тобою як на долоні – будинки та дороги, головна алея, що веде до пляжу, Набережна. Прямо від місця, де я стояв, від оглядової площадки, широка вулиця, що починалася це зі сходів спуску з Гори, пролягала крізь центр міста і доходила аж до моря. Море – це те, що вражає найбільше, навіть зимою. Безкрайній простів, що впирається лише у горизонт, зліва направо, скільки сягає погляд,. Таке свіже прозоре повітря, така воля для очей! Того дня море якраз почало відтаювати, звільнятися з крижаного полону.