Моїм улюбленим літературним героєм є Олесь з твору українського письменника Григора Тютюнника «Дивак». Чим мені сподобався саме цей персонаж? По-перше, своєю реалістичністю. Опис простого сільського хлопчика, його вчинки і дії явно не вигадані автором, а взяті з життя. В анотаціі до цієї повісті зазначено, що вона є автобіографічною, тобто прототипом головного героя є сам письменник. По-друге, Олесь вразив мене своїм добрим серцем і ставленням до природи, як до живої істоти. Це зворушливо і незвично, тому що контрастує з жорстокою і черствою дійсністю, в якій ми живемо, зі споживацьким ставленням до навколишнього світу. По-третє, мені близький внутрішній світ Олеся. Цей хлопчик багато в чому схожий на мене. Я теж дуже люблю тварин і не можу собі уявити, як можна їх ображати. На відміну від Олеся, я живу не в селі, а в місті, але мене теж захоплює краса мого рідного краю. Мені подобається спостерігати за птахами, милуватися деревами та квітами. Найбільше я люблю весну, коли природа пробуджується від зимового сну, і рослини тішать око своїм цвітінням.
Коли є добро, йому обов’язково протистоїть зло. Цей закон світобудови характерний і для літературної творчості. В повісті зло у вигляді людської байдужості, егоїзму, нетерпимості до інакомислення уособлюють дід Прокіп та Федько Тойкало. Інші персонажі знеособлені, але їхнє ставлення до Олеся відомо: дивак.
Всі люди хочуть, щоб їх вважали хорошими. Тому й дід Прокіп, вечеряючи після розмови з онуком, «винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди». Десь в глибині душі він розумів, що неправий, але вважав за краще не прислухатися до внутрішнього голосу, а жити за принципами своєкорисливості та меркантильності. Федько, одноліток Олеся, теж відчув почуття провини, після того як несправедливо образив його, обізвавши зрадником, і боляче вдарив під око. Щоб більше не випробовувати докорів сумління, він вирішив пригостити Олеся пирогом з м’ясом і таким чином помиритися з ним. Але, з огляду на характер Федька-розбишаки, я впевнена, що дружби між ними не вийде.