«Неповторний світ дитинства в поезіях Лесі Українки»
Кажуть, що поет формується у
дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш
«Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних
романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських
турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни
Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її
приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто
“Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом,
але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!»
Маленька дівчинка Леся вже тоді, в
пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих,
хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона
вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала
боротися з власною недугою та життєвими негараздами.
В іншому вірші «Як дитиною, бувало»
маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не
викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття:
«Що
болить?» — мене питали.
Але я не
признавалась —
Я
була малою горда, —
Щоб не плакать, я сміялась.
Такою була поетеса в дитинстві.
Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня
вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої
погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з
уст в’їдливе зауваження:
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гор
дість.
Плачу я, щоб не сміятись.
Характер Лесі Українки сформувався
в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності,
стійкості, нездоланності людського духу.