Коли я перший раз читав повість славнозвісного французького письменника, я, кажу тепер щиро, не дуже зрозумів головного героя. Він був для мене просто старий дурень, який залишив у своїй молодості всі людські почуття і став старим скнарою.
Але треба було писати твір, довелося перечитати текст повісті "Гобсек", і я зрозумів, що автор створив образ Великої Людини.
Він вибився з найнижчих верств Франції і став її некоронованим королем, із босяка перетворився на грошового можновладця. Він створив власну філософію життя і власну етику, як Конфуцій або Мухаммед. Тобто він міг би закласти засади якоїсь релігії поклоніння Золотому Теляті. Його залізній логіці ми можемо протиставити тільки наше християнське белькотіння про любов до ближнього, про те, що скоріше верблюд пройде через вушко голки, ніж багач у царство Боже. А на практиці робитимемо за вченням старого Живоглота, глитая. І ця теорія, утілена в життя, робить людину успішною у суспільному житті, що й сталося з Дервілем. А те, що підтверджує практика, є істиною.
"То що ж таке є істина?"
На думку старого Гобсека, істина полягає у тому, що гроші володіють і керують світом взагалі і людськими стосунками зокрема. Через те він не дасть жодного су допомоги Прекрасній Голландці. Бо її професія цілком укладається в тезу, що все продається і купується. Старий глитай на цьому ж будує стосунки з Дервілем, аби той не відчував вдячності, оскільки це почуття неринкове і тільки заважає справжньому перебігу подій, викривляючи простір і час життя. Йому "подобається" Фанні Мальво як гарний кореспондент, тобто вірний учасник вселенського базару, але і її він підозрює у здатності під якимсь впливом порушити свої зобов'язання щодо грошей.
Йому "не подобаються" світські чоловіки й жінки, тому що замолоду Гобсек сам задля отримання золота займався найосоружнішими справами і досяг свого. Тобто він не довіряє своїм клієнтам і слушно робить: це люди без честі, хоча честь також неринкове поняття. Більше того, якби люди були чесні, Гобсек не мав би свого бізнесу, тому що люди порядні звертаються за позиками до банку, а не йдуть до лихварів. До Гобсека несуть фальшиві векселі, поцуплені вдома коштовності, а за нерозголос бере старий людожерські відсотки. Та світські шахраї все одно йдуть...
Розуміючи це, старий відкидає мораль, цей пережиток він замінює універсальним принципом корисності, яка і є для нього орієнтиром у житті.
Брак часу не дозволяє до кінця проаналізувати життя й філософію Гобсека, проте ми вже можемо сказати, що це оригінальний філософ, а його система світосприйняття логічна і відкриває шлях до перемоги.
Тепер залишилося тільки з'ясувати, чим сплатив сам філософ за своє відкриття і наслідування його.
Він жив, не маючи близьких. Він вважав, що вони йому не потрібні, проте він так і не зміг залишитися одинаком. Дервіль - це сурогат родини, сина. Дервілеві передає свій досвід і думки старий скнара. Тобто ненависні Гобсеку почуття все ж таки були, хоч і спотворені золотом. Те золото не допомогло йому в останні хвилини життя, коли найвідважнішу людину охоплює жах перед справжньою невідомістю, якщо він віруючий, або Нічим, якщо він атеїст. Те золото він не міг взяти із собою, тому так безтямно і тоскно втупилися його вже мертві очі в попіл каміна. Попіл, зрештою, тільки попіл і нічого, крім попелу.
Зотліла людина, яка б могла прославити людський рід своїм розумом, наснагою, волею і працелюбністю. Думка якої так проникливо читала людські бажання і хитрощі. Зникла, навіть не виконавши спільного для всіх живих істот закону полишити по собі нащадків. Жаль охоплює мене. І жах: яка ж то страшна і відповідальна річ - вибір життєвих орієнтирів!