Франко — автор багатьох чудових, оригінальних поем — передусім глибокого філософського спрямування, але поемою всіх поем є його всесвітньо відомий «Мойсей».
Образ пророка проходить майже наскрізно через усю Франкову творчість. Поема «Мойсей» у певному розумінні — його лебедина пісня. Ось наскільки цей твір був дорогий йому: «Все найкраще, найвище, що знав, я у тебе вкладаю», — писав він.
Фабула поеми — це сорокарічний тернистий шлях ізраїльтян з єгипетської неволі для обітованої землі. Пророк не довів свій народ до мети як через підбурювання народу ватажками Датаном та Авіроном, так і через власний сумнів у здійсненні свого задуму та волі Божої.
Народ вагається між різними силами, провідник чітко здійснює свій історичний задум. З цього протистояння виникає глибока драма, бо роздертий навпіл народ (одна частина йде за Мойсеєм і Аароном, а друга — за Датаном і Авіроном) гине в «громадянській війні», тому що тривалою неволею витравлено в цих людях «святий вогонь волелюбності». Їсти, спати, одружуватися, народжувати — ось головна дотеперішня суть життя народу, який до того ж пройнятий страхом перед ворогом. Звісно, такий народ — не народ, а темна маса, якій голос Божого веління не потрібен.
Звідси основна ідея поеми: той побачить вільну землю й заживе справжнім життям, хто звільнить свій дух від рабства, від внутрішньої сліпоти. Нація, яка прагне волі, не повинна боятися будь-яких небезпек. Збагнувши всю велич і вагу втрати, єврейський народ повстав, знищивши крикунів Датана й Авірона, і обрав своїм вождем конюха Єгошуа. З цього моменту починається новий, уже переможний похід народу.
Мойсей готовий віддати всі свої сили і навіть життя, аби вивести націю із ганебного рабства. Мойсей — без родини, без жінок, без стад — одне слово, без усього того, що могло б «заземлити» і цим принизити його дух, котрий рветься вгору, до Бога. Він постійно «на крилах думок і журби поза гори літає». Центр розуміння образу Мойсея (і самого Франка) в цій строфі:
Все, що мав у життю, він віддав
Для одної ідеї.
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
І все ж Мойсей — це велетень духу. Бо, хоч довів нарешті свій народ до обітованої землі, він упав на самому порозі її. Але своєю величною ідеєю він залишився в серцях своїх співвітчизників Провідником. Так і автор поеми Франко поруч із Шевченком завжди вважатиметься великим пробуджувачем нації. Тому, як і Мойсей, він мав право сказати українському народові:
Я весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзятті:
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духа печаттю.
Головне в самій ідеї, в тому, що «на путь спасенну поведуть люди нового духа», люди високої національної та релігійної ідеї, у серцях яких непохитна віра в Бога. До землі обітованої пророка веде голос Єгови, тобто осмислене життя, сенс якого — у нескінченності пошуку справжньої суті існування людини.
Крах ілюзій, як відомо, призвів до повної невдачі задуму — довести народ до омріяної ним землі. І рай виявився пеклом. З погляду на це душа Мойсея роздвоюється, бо її заполоняє зневіра — і тоді земне, раціональне, бере верх над небесним, духовним.
Найцікавіша риса образу Мойсея — його слово, власне, слово Боже. У слові цьому сила Мойсея, поки цьому слову вірять, бо це слово «самого Єгови». Слово його — джерело сили і водночас причина його трагедії. Але оскільки справу Мойсея, що впав на порозі мети, продовжать інші, то його сорокарічні зусилля були недаремними.
Отже, Україні в майбутньому світить зоря національного визволення і самостійної державності — таке тверде переконання Івана Франка. Це пророцтво збулося: нині український народ справді хазяйнує «в своїй хаті».
Який висновок після прочитання поеми можна зробити? Не зневірюватися н Богові, ворогів зборювати, не слухати слабодухих та зрадників.
Надзвичайно важлива вказівка І. Франка на джерело Мойсеевої розгубленості. Це джерело — втрата віри в свою правду, сумнів у