Маленьке кошенятко гралось на подвір’ї. Стрибало в травичці, бігало за власним хвостиком. Граючись зі своєю тінню, воно побачило дещо дивовижне. Щось схоже на яскраву квітку, але вміло літати.
Маленький дослідник був вражений красою цього дива і вирішив дізнатися, що воно таке?
Метелик пурхав від квітки до квітки, а кошеня весело стрибало за ним. Захопившись грою з метеликом, не помітило, як опинилось в лісі. Воно ще ніколи не було в цьому цікавому місці. Дерева здавались кремезними велетнями, а трава була високою і густою.
Кошенятко почувалось трішки збентеженим, бо не знало куди воно потрапило і як повернутись додому?
Мама його вчила: якщо не можеш самостійно знайти вихід з ситуації — звернись до когось за допомогою.
Кошенятко голосно нявкнуло: “Агов, є тут хтось?” “Де я знаходжусь?”
Його нявкіт почув зайчик. Він хутенько підстрибнув до нього і відповів: “Ти в лісі”.
— Привіт. Я Зайчик — пострибайчик. А ти який звір? Ніколи не бачив таких в нашому лісі.
— Кошенятко. Приємно познайомитись. Я ще ніколи не бував у лісі. Тут дуже гарно і цікаво. Але мені потрібно знайти дорогу додому. Там мене матуся чекає, певно, вже хвилюється.
— А де ти живеш?
— Я живу на Вишневій вулиці в місті Сонячне.
— О, то ти живеш в місті. На жаль, не зможу тобі допомогти. Мама мені не дозволяє полишати ліс. Давай запитаємо допомоги в моєї подруги Лисички.
Вони разом побігли до лисиччиної нори.
— Лисичко! Дивись якого чудного звіра привів до тебе в гості. Це КОШЕНЯТКО! Він заблукав в нашому лісі і не знає як повернутись додому в Сонячне.
— Привіт, Кошенятко! Я ще ніколи не була там, де ти живеш. Мама дозволяє мені гуляти тільки в лісі. Тому не зможу тобі допомогти.
— Що ж мені робити? — розгублено промовило кошеня.
— Давайте сходимо до Вовчика, — сказала лисичка і побігла показувати дорогу.
— Вовчику! Вовче! Знайомся, це Кошенятко. Йому треба додому в Сонячне.
— Приємно познайомитись, — сказав Вовк. Я б з радістю допоміг, але батьки сказали, що дітям без дорослих заборонено виходити з лісу.
— Як же мені потрапити додому? — запитало кошеня.
Їх розмову почув їжак, що проходив повз.
— Ходи за мною, малюче. Я відведу тебе додому. Ти живеш на Вишневій вулиці?
— Так! — радісно пронявкало кошенятко.
— Я був у тебе вдома. Навіть пригощався з твоєї мисочки молочком. Ходімо, матуся тебе вже чекає!
Щасливе кошеня побігло за їжаком. Біля дому його вже чекала схвильована мама.
— Де ти було? — суворо запитала мама.
— В лісі! Там ростуть велетенські дерева, навіть трава там височенна.
— А як же ти туди потрапив?
— Я побачив дивовижну квітку, що вміє літати, і побіг за нею.
— За метеликом? — посміхнулась мама.
— Так! Так! А в лісі я зустрів Зайчика, Лисичку, Вовчика! А дядько Їжак допоміг мені знайти дорогу додому.
— Мій ти дослідник, — лагідно пригорнула до себе мама своє дитятко.