Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній
автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і
не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу
природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути
милосердним та добрим хлопчиком.
Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він
розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу
неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева.
Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення
до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі
навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і
болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить
визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді
приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми
золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І
насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його
відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді»
розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському
селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже
бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою
відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою
подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу
борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї
ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до
неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і
гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на
самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб
вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними
сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння
відносилася немов до святині.