вої поезії «Крила» та «Крига на Одрі» українська поетеса Ліна Костенко створила під час перебування у польському місті Щецин і відтворила в них свої особисті міркування про призначення людини у цьому світі, про сенс її життя.
Ці два вірша поетеса створювала наприкінці непривітної, безсніжної похмурої зими, яка оголила минулорічну зів’ялу траву, поступаючись місцем весні. На річці вже почався льодохід, але було ще досить холодно. Саме з такої картини і починається поезія «Крига на Одрі»:
«Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове…»
І ось диво – пливе самотня чайка, яку не лякає небезпека, не лякає самотність і холод, бо вона має крила і може в любу мить злетіти до неба.
«І нарешті по Одрі – темній, широкій –
На останній крижині самотня чайка пливе».
Образ чайки у поезії алегоричний, за його допомогою поетеса розмірковує, що і серед людей є такі ж самотні, але в той же час крилаті романтики, які усе своє життя прагнуть до нового і незвіданого, люди, які не бояться не тільки мріяти, а й діяти. Нажаль, мало хто розуміє їхні поривання, мало хто їх схвалює. Але саме завдяки таким людям розвивається людство та робляться нові відкриття.
Спостерігаючи за красою Одру, лірична героїня поезії бачить цю чайку, та розмірковує про таких людей:
«А що ж людина?
Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має».
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність і щирість, поривання і вірність у коханні, довіра і щедрість, працьовитість і надія на краще життя, поетичність і мрії, тобто усе, чим сповнене наше життя. А ось існування безкрилої людини, яка не прагне до кращого і не вміє мріяти, залишиться сірим і нецікавим. Саме це й стверджується у поезії «Крига на Одрі», яка побудована на чіткому і короткому вираженні поетичної думки, на протиставленні та переліченні.
Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.
«А й правда.
Крилатим ґрунту не треба.
Землі немає. То буде небо.
Немає поля. То буде воля».
– це вже слова із поезії «Крила», яка лише продовжує головну думку вірша «Крига на Одрі», думку про те, що крила людські, які утримують нас на цьому світі, є найкращі людські якості та одвічні цінності:
«Вони, ті крила, Не з пуху-пір’я,
А з правди. Чесності і довір’я».