Володимир Галактіонович Короленко у своїй повісті «Сліпий музикант» намагається розкрити перед читачем горі людини, що родились сліпим. Він хоче показати нам, як важко людині, що народилася сліпим, знайти своє призначення в житті. Петро представляє увесь світ у звуках і відчуттях. Він представляє деякі зовсім незнайомі йому поняття у звуках. Але в той же час, ці ж звуки сиплються на нього з усіх боків, не даючи відпочинку
Іноді він навіть не може витримати напору емоцій. Кожний новий звук зачіпав у душі Петра як би окрему струнку. А якщо торкнутися відразу всі струнки, то механізм розбудовується. Так було, коли він уперше вийшов на весняну природу. Після цього він кілька днів був вбреду.
Сприймаючи кожний звук окремо, він міг скласти мелодію. А, почувши чудову гру конюха Иохима й своєї мами, у нього з'явився потяг до музики. Музика от спосіб виразити емоції, які захльостують його з усіх боків. Дядько Максим і його сестра, мама Петра, допомагають йому знайти себе вжизни.
И Петро не без їхньої допомоги розуміє своє призначення. Дівчинка Евеліна, майбутня дружина Петра, зрозуміла його й допомогла йому своєю любов'ю, пещенням, чуйністю й жалем. Петро «носився» зі своїм горем, не знаючи й не розуміючи свого призначення в житті, однак після зустрічі з жебраком і бурлаками він розуміє, що він живе в статку. А злиденні хоч і видючі, але вони сидять на морозі заради копійок
Це дві сюжетні лінії, без яких оповідання втратило б свій зміст. Без жалю до інших Петро не зрозумів би, що він не один нещасний у цьому світі. Просто є різні сторони нещасть. Повість закінчується концертом, що відзначає кінець юнацтва в житті сліпого музиканта
А його дядько, що виховав, Максим говорить собі: «Так він прозрів...і зуміє нагадати щасливим про нещасні.»