Кожна пора року красива і неповторна по-своєму: і білосніжна зима, і весела буйнотравна весна, і красне літечко, і золота осінь. Про ці пори року складено безліч казок, прислів’їв, літературних творів. Багато поетів малювали картини природи, оспівували її неповторність і красу.Видатним майстром пейзажної лірики є Яків Щоголів, який у своїх поезіях зобразив природу у різні пори року, в погожі дні і в негоду. Красу осені показав у поезії «Листопад». Швидко промайнув вересень зі своїми турботами, жовтень збіг непомітно. І ось уже:Морозний вітер в гай і лісподув з холодних містй нещадно з дерева обнісчервоно-жовтий лист.Сіре осіннє небо автор порівнює з циновим дахом, а краплі від роси — зі сльозами. Морозний вітер додає до словесної картини відчуття осіннього холоду, а повторення літери «с» у рядках створює сумний настрій:І висне небо в ті часи,немов циновий дах,і стигнуть краплі від роси,як сльози, на гілках.Осінь у вірші сприймається як жива істота. Листопад наділяється здатністю до людських почуттів. Він береже, жалкує, плаче. Поезія має і символічний зміст. Поет звертається до людини похилого віку, до людини, що досягла своєї «осені» із запитанням: чи гідно прожиті роки, чи багато хорошого було в житті, чи є за чим жалкувати:А ти хоч краплю теплих сліззоставив від весни,щоб плакать так, як плаче лісза літом восени!