Петрарка Сонет 61
аналіз «Благословенні будьте, день і рік…»
Тема — кохання
Ідея — кохання – благотворна сила
Ліричний герой по-справжньому кохає, відчуває внутрішнє пробудження,
піднесення, жагу до життя
Художні засоби «Сонет 61»
анафора: благословенні;
епітети: сяйливі очі, солодкий біль;
метафори: лук Амура, серця рани;
звертання;
окличні речення
Оксюморони: «Але ж муки ці солодкі…»; «Живлюща смерте…»; «Втіхо
навісна…»; «Палаю в стужу…»; «В спеку весь дрижу…»
Протиставлення, оксюморони, риторичні запитання, риторичні окличні
речення — дуже влучні, виразні художні засоби для відтворення почуттів,
допомагають глибше розкрити суперечливість такого багатогранного
почуття, як любов.
Цей сонет своєрідна молитва душі й серця до коханої жінки. Петрарко
сприймав любов, то як найвище благо, то як гріховне почуття. Ці
суперечливі погляди на кохання позначилися на вірші. Кохання – це
найвища цінність , а водночас і «солодкий біль», «серця рана». Але
ліричний герой приймає все це й не відмовляється від кохання. Він по
лицарські милується прекрасною Лаурою. Жодної зухвалої думки немає в
нього. Це поклоніння коханій. Думки про кохану виливаються у гімн цьому
високому почуттю. Він говорить про Лауру з піднесенням, схиляється перед
нею.
Композиція твору відтворює кохання дорогоцінне, крихке і милозвучне як
кришталь. Воно прозоре, але може відтіняти різні барви, як грані
кришталю. Це кохання нескінченне, як пісок, що відлічує нескінченність
часу. Серце Петрарки обпалене вогнем кохання, покрите ранами
благоговенними, тому увінчене трояндами кохання, які як стріли Амура
пронизують його серце, але це не завдає йому смертельних ран, а наповнює
солодким болем кохання.
ПЕТРАРКА СОНЕТ 61 «Благословенні будьте, день і рік…»
Благословенні будьте, день і рік,
І мить, і місяць, і місця урочі,
Де спостеріг я ті сяйливі очі,
Що зав’язали світ мені навік!
Благословен вогонь, що серце пік,
Солодкий біль спечаленої ночі
І лук Амура, що в безоболоччі
Пускав у мене стріл ясний потік!
Благословенні будьте, серця рани
І вимовлене пошепки ім’я
Моєї донни — ніжне і кохане,
І ці сторінки, де про неї я
Писав, творивши славу, що не в’яне,—
Й ти, неподільна радосте моя!
***
Благословенні місяць, день і рік,
Пора, година, край, містина мила,
Коли краса її очей сп’янила
Мене, і став я бранцем їх повік.
Благословенні: біль, що в душу вник,
Що об’явилась ним Ерота сила,
Лук і стріла, що серце проразила,
І рана, що пройшла в його тайник.
Благословенні всі рази, коли я
Ім’я моєї пані називав,
Мої зітхання, порив, плач і мрія.
Благословенні і рядки, що склав
Я їй на честь, і мисль моя: до неї
Вона іде, до неї однієї.