У творі йдеться про
дівчинку Анну з «шістсот якогось року», яку судять у Вишгороді за дивний
«гріх»: з багряних кленових листочків «вона робила … кольорові миші»,
як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже
сусід: «чаклунка Анна збила з пуття його дітей», які забули про свої
цяцьки, адже тепер «вночі їм сняться миші кольорові».
Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть
конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і
стандарт.
Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона — з її незрозумілою для
оточення яскравою фантазією — не така, як усі.
Фантастичне закінчення вірша змушує задуматися про вічні істини, про нас
самих, нашу здатність протистояти уніфікації і насиллю над
індивідуальністю.